На початку дев'яностих омріяна й недосяжна імпортна техніка ринула на український ринок. До того, влада СРСР задля тотального контролю суспільства тримала населення за «залізною завісою». Переміщення людей і торгівля товарами між Радянським Союзом та іншими країнами були мінімальними. «Залізна завіса» впала в 1989 році, а з 1991 року двері в «закордон» відчинилися.
Контрабандна техніка, завезена на початку дев'яностих, коштувала доволі дорого. За якісний японський магнітофон можна було отримати величезні гроші. А за іномарку навіть купити квартиру. Наймодніші касетні магнітофони 1990-х — Sharp, Sony, Panasonic, Philips. Круто було мати двокасетник, щоб самотужки переписувати музичні записи з касети на касету. Касетні плеєри наприкінці 1980-х були ознакою «мажорів», чиї батьки мали змогу їздити за кордон. Натомість у 1990-х вони перестали бути розкішшю, хоча й залишалися дорогими.
Кінець 1980-х — початок 1990-х — період відеосалонів. У просторій кімнаті збираються 10-20 людей, щоб подивитися з відеокасет західні фільми. А наприкінці 1990-х відеомагнітофони стали звичними в домашньому вжитку для багатьох. З’являються відеопрокати, де відеокасети можна за гроші взяти на кілька днів для домашнього перегляду. Дехто одразу купує «відеодвійку» (пристрій, що поєднує телевізор і відеомагнітофон).
Упродовж нульових їх замінили DVD-програвачі, пристрої, що відтворюють диски DVD-Video і DVD-Audio, двох різних і несумісних технічних стандартів. Хочеш — слухай, хочеш — дивись. А хочеш — співай, якщо купив додатковий мікрофон. Бо в DVD-програвачів з’явилась додаткова функція «караоке».
Серед модних трендів 1990-х — легендарні годинники «Монтана», фотокамера Polaroid, плівкові фотоапарати «мильниці».
Найпопулярніші цифрові розваги 1990-х — портативні ігрові консолі: Game Boy, «Електроніка», Brick Game («Тетрис»), ігрова приставка Dendy. Для багатьох дітей 1990-х перший ґаджет — кишенькова іграшка «Ну, постривай». На екрані вовк ловить яйця, а гравець керує реакцією вовка.
У дев’яності, під час підрахунків, українці ще користуються кишеньковими калькуляторами. Найчастіше — це японські Citizen, Casio. Але саме в цей час в українські оселі прориваються персональні комп’ютери. Мастаки підключали клавіатуру до телевізора, створювали свої перші шедеври із симбіозу плівок, касет, магнітофонів. Поки інтернет не набув масового поширення, домашні ПК переважно використовували для ігор.
У 1993 році в Україні здійснено перший дзвінок з мобільного телефону. «Мобільники» тоді називалися «труба» або «мобіла». Першим абонентом став перший президент Леонід Кравчук. «Мобіла», з якої він розмовляв, коштувала майже три тисячі доларів! Ще близько тисячі доларів вартувало підключення. І хоча середня українська зарплата була всього 25 доларів, вже за пів року в Україні налічувалось 2 800 абонентів. Серед них 540 в Києві. Справжня «мобілізація» українців припала на двохтисячні. 2003 рік стає переламним — завдяки законодавству стільникові оператори перестають знімати плату за вхідний дзвінок.
Наприкінці двохтисячних в Україні почався інтернет-бум. Якщо у 2007 році мережею користувалися 20% українців, то через п'ять років їх стало вже 50%. А українські айтішники стають бажаними працівниками в усьому світі.
Інтернет віртуалізував спілкування й дозвілля українців. Під час обох українських Майданів інтернет став ще й об'єднавчою силою. Високий рівень інформаційної свободи вирізняє українську інтернет-аудиторію.
2010-ті роки — поширення бездротового інтернету. Як підсумок — у 2021 році Україна потрапила до четвірки країн з найдешевшим мобільним інтернетом у світі.
